19 вересня — день народження українського композитора Євгена Станковича

Сьогодні, 19 вересня, день народження у відомого українського композитора Євгена Станковича.

Про це повідомляє Укрінформ.

Євген Станкович народився у місті Свалява, в сім’ї вчителів.

У віці 10 років розпочав навчання в музичній школі (клас баяна), продовжив навчання в Ужгородському музичному училищі у класі баяніста і композитора Степана Мартона, а згодом — у класі віолончеліста Й. Базела. Після закінчення музичного училища вивчав композицію у Адама Солтиса у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка. Низку інших музичних предметів (гармонія, читання партитур, поліфонія тощо) у Станковича викладали такі відомі музиканти, як Станіслав Людкевич, Роман Сімович, Анатолій Кос-Анатольський, Стефанія Павлишин.

У Львові Є. Станкович провчився півроку, після чого був призваний до лав армії. Відбувши військову службу, продовжує навчання в Київській консерваторії у класі Бориса Лятошинського, а з 1968 р. — Мирослава Скорика.

Євген Федорович Станкович (1942) — один з корифеїв української музичної культури. Учень видатних композиторів, він і сам став вчителем для багатьох композиторів молодшої генерації. Зокрема, таких нині відомих, як Леся Дичко та Іван Карабиць.Автор фольклорної опери «Цвіт папороті», балетів «Ольга», «Прометей», «Ніч перед Різдвом», восьми симфоній, концерту для віолончелі з оркестром, «Реквієму» («Бабин яр») для солістів, хору та симфонічного оркестру; романсів, а також музики до 6 вистав і понад 100 фільмів.

Досить точну характеристику Євгену Станковичу дала відомий музикознавець, музичний критик та педагог Олена Зінькевич: «Миттєва асоціація, що виникає в мене при одній думці про Станковича, – невичерпно життєлюбний, талановитий і великодушний бургундець Кола Брюньйон, той, який «багато до чого брався, чимало прагнув, хапав, смакував і ніколи жити не приставав». Таж незборима життєва енергія, замішана на цілющих соках народної творчості, вирує і торжествує в музиці Станковича, відсвічує і його постать – високого, сильного, плечистого. Хай не дивує така паралель. Аналогія, що виходить за межі національного мистецтва, — показник справжньої масштабності таланту».

А ось що каже про себе сам маестро: «Я прихильник традиційного написання музики. Для мене музика не є гра, в яку можна, як нині дуже модно, погратися на комп’ютері… Я мушу кожен твір пережити в собі, в своїй душі. Для мене це основа творчості – пишу так, начебто я хворий цим».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *