Як мотивувати дитину ходити до школи?

Шкільний вересень добіг кінця, захоплення від зустрічі з друзями після літа стихли, враження від нового (предметів, вчителів, самої школи) притлумились, — шкільна рутина набрала обертів, зазначає Уляна Супрун.

Що ж робити батькам, аби підтримувати пізнавальний інтерес, навчальну мотивацію та не наражатись на щоденні «не хочу», «не буду», «набридло»?

Зрозуміло, що є періоди, коли діти мчать до класів, чекаючи на нове й цікаве. Проте в багатьох є періоди стійкого небажання прокидатись й збиратись до школи, готуватись до занять, відповідати та робити вправи на самих уроках.

Чому і в чому різниця? Разом з психологом Вікторія Горбунова, спробували розібратися, як мотивувати кожну дитину ходити на уроки з задоволенням.

Якщо ми спробуємо уявити замкнене коло дитячої демотивації, то виглядатиме воно приблизно так. Спочатку вчительська чи батьківська вимога щось зробити провокує цілий натовп думок-демотиваторів в дитячій голові («це нудно, не цікаво», «я не впораюсь, я не розумний», «дістали, знову тиснуть»…). Потім ці думки провокують почуття-демотиватори (сум, нудьгу, роздратування, злість, сором…). В такому емоційному стані дитина все робить абияк, тягне час, впирається, страждає… Ця поведінка призводить до того, що невдоволення дорослих росте, вимоги посилюються, стають жорсткішими, з’являються докори та образи і – коло замикається.

Спробуйте спочатку розібратися, що саме демотивує дитину йти на уроки:

  • Якщо школяр вважає завдання нудними – допоможіть знайти в них цікаве, покажіть як та де можна застосувати здобуті знання та вміння.
  • Якщо дитина не певна в собі та своїх силах – підтримайте її, нагадайте час, коли все вдавалось, підкажіть, як зробити швидше та якісніше, давайте підказки, хваліть за успіхи, будьте поряд і будьте опорою.
  • Якщо ж це думки про інших людей, їхній тиск чи знецінення – продемонструйте, що це не так, дайте більше часу, скажіть щось добре та особисте, підкресліть те, наскільки ви цінуєте свою дитину та її зусилля.

Власне, все перераховане і роблять, часто самі того не знаючи, ті вчителі, яких і ми, і діти вважають чудовими. Вони допомагають розвинути мотивацію, яка називається внутрішньою і в основі якої лежать не примус, а відчуття власної самодетермінованості («Мені це цікаво і потрібно»), компетентності («Я можу це зробити»), та добрих стосунків з людьми («Я відчуваю підтримку»).

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *