Чому «Роттердам+» — це афера влади: альтернатива вугіллю з ОРДЛО — є

Сумна реальність така, що за 3 роки в Україні не вибудована незалежність від постачань вугілля від зони АТО. Хоча ми вже і заплатили зростаючими тарифами за енергетичну незалежність. Так де обіцяна незалежність і куди пішли 10 млрд грн? І хто за це відповість?

За останній рік українці чули багато різних позицій щодо енергетичного вугілля від президента, голови НКРЕКУ Вовка, міністра енергетики Насалика. Дмитро Вовк пояснював введення ціни «Роттердам+» в тарифи на електроенергію недоступністю вугілля із зони АТО і необхідністю незалежності від тимчасово неконтрольованих територій, пише Аргумент з посиланням на Новое время Бизнес.

Однак у неділлю, 12 лютого, через 10 місяців після введення в тарифи «Роттердам +», який нібито повинен був забезпечити незалежність від зони АТО, прем’єр-міністр Володимир Гройсман заявив, що альтернативи поставкам вугілля з ОРДЛО немає.

Чи справді це так? Ні, на мій погляд, альтернатива є.

Нам потрібно близько 9 млн тонн на рік марки А. Замінити їх можна таким чином.

Переобладнання станцій з марки А на марку Г. Найпростіше і найправильніше це зробити на двох блоках ТЕС. Це мінус 1 млн тонн вугілля марки А. На це потрібно близько 6 місяців і вже було обіцяно це зробити в 2016 році. Але результатів — жодних та нову обіцянку це зробити в 2017 році.

В Україні є так званий «Бурштинський енергетичний острів», який відключений від об’єднаної енергетичної системи (ОЕС) України і приєднаний до європейської. Є технічна можливість «розвернути» в ОЕС України 3 блоки Бурштинської ТЕС загальною потужністю 600 МВт. Таким чином, ці блоки, що працюють на марці Г, можуть замінити блоки на марці А. Це ще мінус 1,5 млн тонн вугілля марки А.

Закупівлі вугілля по імпорту. Тариф в квітні-травні 2016 року, коли ввели «Роттердам+», дозволяв купувати вугілля по 55-60 доларів. У портах Туреччини таке вугілля коштував 50-52 долара. Тобто можна було купувати імпорт для диверсифікації. Але компанії цього не зробили і ціна пішла вгору. Менеджерські помилки компаній не повинні оплачуватися споживачами.

Крім того «Роттердам +» працює на обидві групи вугілля: дефіцитну А і профіцитну Г. Отже, надприбутки за Г, повинні були б бути спрямовані на закупівлю марки А (за винятком Донбасенерго — у них немає станцій на марці Г). За рік портова інфраструктура дозволяє перевалювати 5 млн тонн вугілля марки А. Імпортувати з ПАР, США, Австралії, В’єтнаму, Китаю.

Вугілля — лише ресурс для виробництва електроенергії. Можна імпортувати готову електроенергію. Але у нас це мабуть, єдиний такий ринок, де імпорт неможливий — закритий регулятором. Але від імпорту виграє споживач, тому що конкуренція працює на його користь.

Взагалі можливий імпорт потужністю близько 4 ГВт, а навіть без Росії Україна може імпортувати потужність до 0,5-1 ГВт, це заміщає близько 2 млн тонн вугілля.

Варто також зауважити, що в 2016 році оптова ціна електроенергії в Європі була нижчою, ніж в Україні.

Сумарно ці заходи можуть дати заміщення 9,5 млн тонн вугілля марки А, тобто більше, ніж річна потреба.

Крім того, є ще кілька заходів, які можуть бути доцільними:

• Інтеграція з європейською системою за допомогою Вставок Постійного Струму, які встановлюються на кордоні ОЕС України і Бурштинського острова. Коли повна інтеграція з Європою вимагає до 10 років, цей проект може бути реалізований за 3 роки і давати можливість віддавати дешеву електроенергію Енергоатома вночі й імпортувати електроенергію з Європи в разі такої необхідності.
  
• Своєчасне формування запасів вугілля на незнижуваного залишку. Маючи постійно на складах 2-3 місячний запас вугілля, Україна може впевнено почувати себе за будь-яких обставин.

На мій погляд, першочерговим є навіть не повна відмова від поставок з ОРДЛО, а формування енергетичної незалежності від поставок з ОРДЛО. Адже такі поставки не витримають ніяких базових критеріїв безпеки постачанням (security of supply).

Так, варто чесно визнати, вищезгадані заходи зажадають певних фінансових ресурсів. Але в минулому році всі українські споживачі вже додатково заплатили за формулою «Роттердам +» більше 10 млрд грн, коли повинно було розпочатись формування незалежності від зони АТО. Тому перш ніж говорити про фінансові потреби, треба отримати відповідь — а де обіцяна незалежність і куди пішли 10 млрд грн? І хто за це відповість?

Відповіді на ці питання і повинні бути початком діалогу. Бо сумна реальність така, що за 3 роки у нас не побудована незалежність від постачань вугілля від зони АТО. І наступні 1-1,5 місяці ОРДЛО — єдиний реальний варіант поставок вугілля марки А. Хоча ми вже і заплатили зростаючими тарифами за енергетичну незалежність.

 

 

Андрій Герус, член правління бізнес-ради Ціна держави, опубліковано в журналі Новий час