23 жовтня 1956 року, в Угорщині спалахнуло повстання проти комуністичного режиму, жорстоко придушене радянськими військами. Про це повідомляє Укрінформ.
Після закінчення Другої світової війни Угорщина опинилася у сфері впливу СРСР. Досить скоро угорці відчули, що значить «братня любов старшого брата» і випробували на собі радянський стиль управління: в аграрній країні продукти видавалися по картках, катастрофічно не вистачало продовольства, вперше за всю історію свого існування Угорщина була змушена імпортувати зерно. На додаток в країні відбувалися репресії та переслідування інакомислячих, а вищі партійні посади обіймали ставленики Москви, зокрема, затятий сталініст Ракоші – очільник угорської партії трудящих.
Після смерті Сталіна Москва порекомендувала країнам «народної демократії» за прикладом СРСР розділити вищі партійні та державні посади. Першим секретарем ЦК Угорщини залишився Ракоші, а прем’єр-міністром став Імре Надь – переконаний марксист, але людина більш широких поглядів. За прем’єрства Надя було проведено ряд досить ліберальних реформ, а головне, Надь почав привселюдно розповідати про репресії та визнавати помилковість попереднього курсу на форсовану індустріалізацію. Для угорців він був реформатором, а для Москви – «правым уклонистом».
Тому навесні 1955 року його прибрали з уряду, а на додачу ще й виключили з партії. Серед угорців популярність опального політика лише зростала, а політична обстановка в Угорщині ставала дедалі напруженішою. Люди почали масово виходити на вулиці, вимагаючи проведення в країні демократичних перетворень, виводу радянських військ, зміщення сталіністів з державних посад.
СРСР вичікував, але Угорщина вибухнула 23 жовтня 1956 року – того дня на вулиці Будапешта вийшли студенти місцевого політехнічного інституту, аби підтримати мешканців польської Познані, де також відбувалися народні виступи. На демонстрацію прийшло майже 200-тисяч людей – надзвичайно багато для такої маленької країни як 10-мільйонна Угорщина. Вже ввечері демонстранти захопили будівлю угорського радіо і ряд промислових об’єктів столиці, зокрема і декілька заводів з виробництва зброї. У парку був повалений і розбитий величезний пам’ятник Сталіну, від якого залишилися лише чоботи.
Наступного дня в Будапешт увійшли радянські війська. Як вважають деякі історики, початок збройної конфронтації, в результаті якої загинула величезна кількість людей, спровокували угорські спецслужби, які почали стріляти у беззбройний натовп. То було надзвичайно жорстоке протистояння: протестувальники чинили самосуди над сталіністами, вішали на деревах офіцерів служби держбезпеки (їх упізнавали за казенними жовтими черевиками). У відповідь солдати розстрілювали цивільних.
Вже 26 жовтня 1956 року в Угорщині був сформований уряд на чолі з Імре Надем, який наполіг на виведенні радянських військ, розпустив держбезпеку і пообіцяв багатопартійну систему.
Для керівництва СРСР це була відверта єресь. Тому вже за декілька днів був сформований новий прорадянський уряд, який очолив Янош Кадар, а 4 листопада радянські війська – 17 дивізій, 60 тисяч військовослужбовців і майже шість тисяч танків під командуванням заступника міністра оборони СРСР Івана Конєва оточили Будапешт і остаточно придушили повстання.
Угорська армія була практично паралізована, а ті військові, котрі наважились залишити казарми – стали на бік студентів і робітників. Будапешт був заповнений радянськими військами і танками (таку кількість бачив лише Берлін у травні 1945 року). У них кидали коктейлі Молотова та стріляли з верхніх поверхів будинків.
За весь період повстання – з 23 жовтня по 4 листопада, було вбито декілька тисяч цивільного населення (щоправда, дехто з угорських істориків називає цифру у понад 10 тисяч). Радянські втрати склали понад 700 убитих і півтори тисячі поранених. Після придушення повстання почалися масові арешти і репресії.
Імре Надь був арештований і згодом страчений. У 1989 році його реабілітували.
Втім, після закінчення повстання уряду Яноша Кадара все ж довелося піти на ряд поступок угорському суспільству – оголосити амністію, дозволити приватну власність і дрібне підприємництво в сільському господарстві та сфері обслуговування, до мінімуму скоротити витрати на армію, послабшати цензуру. Але за ці ліберальні зміни угорці заплатили великою кров’ю. Можливо саме тому Угорщина першою розпрощалася з колишнім режимом – саме цього дня 1989 року було проголошено Угорську Республіку. До того ж Угорщина – єдина постсоціалістична країна, де навіть не намагалися когось притягувати до відповідальності та судити за колишні злочини. Угорці просто перегорнули цю драматичну сторінку своєї історії.
Тому сьогодні в країні подвійне національне свято – День початку революції та визвольної боротьби (1956) і проголошення Угорської Республіки (1989). У СРСР Угорське постання називали не інакше як «контрреволюційним заколотом», але саме революційні події в Угорщині та Польщі стали поштовхом для зародження в СРСР, зокрема й в Україні, потужного протестного руху, особливо в студентському середовищі.