Ми запрошуємо Вас, шановні хмельничани, кам’янчани та гості Хмельниччини, на літературне побачення з Лорою Підгірною, неповторною та талановитою авторкою українського історичного вестерна «Червона Офелія», книги, що розповідає про пригоди Марка Шведа, книги, читаючи яку Вас захопить градіозний коктейль із подій і персонажів, вигаданих та реальних.
8 червня, 14:30 — Хмельницька міська централiзована бiблioтека, м. Хмельницький, вул Подільська, буд. 78 (навпроти Торгово-промислової Палати).
9 червня о 17:00 — книгарня «Буква», м.Вінниця, пл. Гагаріна, буд.2.
Про книгу:
Літо 1919-го року. Україна залита кров’ю патріотів.
Кам’янець-Подільський на короткий час стає столицею УНР.
На тлі цих драматичних подій починається історія пристрасного кохання 22-річного агента Розвідочної управи Марка Шведа та витонченої красуні — актриси місцевого театру Олесі Біличенко. За день до приїзду до міста головнокомандувача, Симона Петлюри, агенти московської комуни викрадають кліше для друку 250-гривневої купюри, яке Маркові необхідно повернути за усяку ціну.
Заплутана історія з викраденим кліше перетворюється на справжню криваву драму, яка може зламати нашого героя або ж загартувати для майбутніх випробувань долі…
Динамічно, професійно і небайдуже від журналістки, випускниці історичного факультету Кам’янець-Подільського університету Лори Підгірної про героїв минулого, котрі були такими ж живими людьми, як і ми сьогодні.
Відгуки:
Сергій Синюк:
Гостро тішуся щоразу, коли до рук потрапляє книжка, здатна перетлумачити ще один відтинок нашої історії із високочолої на загальнозрозумілу. Найсвіжішим приводом для радості стала книжка Лори Підгірної Червона Офелія, що вийшла у видавництві «КМ-БУКС». Книга порадувала мене ще й реалізацією однієї давньої мрії. Тяжко мене нервувало, коли «борщ-вестерном» обзивали другосортні радянські підробки під американське ковбойське кіно, яке запихало місце дії в якесь глухе задуп’я громадянської війни. Сюжет цієї тандити (типу міхалковського «Свій межи чужих, чужий межи своїх») мали до справжнього вестерну таке ж відношення, як сибірські єбєня до українського борщу. Трактування терміну «борщ-вестерн» виглядало профанацією як кіномистецтва так і кулінарії. І мріялося про гостросюжетний екшн з погонями і стріляниною, але на тлі наших Визвольних зманань, наших пейзажів, і нашого, таки справжнього, борщу. Тим приємніше було з перших сторінок переконатися, що до рук трапився блискучий текст оцього омріяного жанру. Щоправда видавці віднесли роман до серії «Український детектив». Проте власне розслідування в даному романі не є основним чинником інтриги. Як зазначила Аліна Акуленко: «Якщо чесно, то я одразу здогадалася, хто «кривавий геній» цієї історії». Тим паче, що й обкладинка спойлерить з пронизливістю поліцейської сирени.
Роман Лори Підгірної – не перша хороша книжка, якій трохи не пощастило із визначенням жанру. «Мед з дікалоном» Юрія Камаєва, за всіма ознаками – роман у новелах, проте видавці обізвали його «збірка оповідань». Але вправність приходить з досвідом. А дебютний роман «Червона Офелія» дорогий нам не своєю детективною складовою. Набагато цікавіший власне «екшн» в реаліях Визвольних змагань. Цьому жанру в сучасній Україні посміхається динамічне й щаслие майбутнє, аби тільки видавці не кремпувалия видавати. А читачі вчасно підтримували трудовою гривнею.
А найцікавіша в книзі – віртуозно прописана еволюція головного героя. Тобто те, про що активно пишеться в кожному підручнику з літераторського ремесла і що уперто ігнорують класики, а паче того – класикиці сучукрліту. Тішить головний герой і тим, що авторка не намагалася зробити з нього «пам’ятник собі, коханій». Приємно, що в натовпі журналістів, поеток і художниць від перенасичення якими стенає сучасна українська проза відкрити для себе Марка Шведа у якого за плечима тільки середня освіта, служба в розвідвзводі одного з полків російської імператорської армії доби Брусиловського прориву, два солдатські Георгії, Одеська школа прапорщиків, бій під Крутами… За двадцять літ він добре вивчив смерть у різних її проявах. А от в Розвідочній управі УНР доводиться вивчати життя в усіх його проявах.
І деякі прояви виявляються страшнішими від смерті. Марко Швед на сторінках «Червоної Офелії» шукає і знаходить не стільки більшовицького агента екстра-класу, скільки Справжнього Себе. І це той пожиточний довід, який нині потрібен чи не більшості мислячих мешканців України. Нам теж належить у найстисліші терміни віднайти Справжніх Себе, своє питоме місце у країні та в світі.
Аліна Акуленко:
Про детектив пиши або чесно, або ніяк.
Якщо чесно, то я одразу здогадалася, хто «кривавий геній» цієї історії. Але не писатиму імені тут, бо дуже хочу, щоб ви самі усе прочитали.
Те, що я здогадалася, хто буде в усьому винен, не означає, що читати було нецікаво. Навпаки, було цікаво дізнатися, як авторка збирається вивести «кривавого генія» на чисту воду. І повірте, зробила вона це і переконливо, і красиво, і трагічно, і щемно.
«Червона Офелія» — текст, із якого не треба викреслювати рядки, абзаци, а то й сторінки (більшість творів я завжди подумки скорочую, бо надмір слів — дратує).
Лаконічно, динамічно, змістовно, яскраво – саме так пише Лора Підгірна.
Градіозний коктейль із персонажів вигаданих та реальних. Симон Петлюра, Юрій Коцюбинський, Євгенія Бош, Володимир Сосюра, Марко Швед… Ну, і скажіть після цього переліку, що ніякого розвідника Марка Шведа не було! А хто ж тоді пив каву із Симоном Петлюрою?
Я раджу читати «Червону Офелію» усім, хто любить пригодницькі сюжети, орієнтується в українській історії (інакше доведеться гуглити Брусиловський прорив, бій під Крутами і не лише це) і не боїться крові, яка ллється рікою (я би лила крові менше, але для цього треба придумати й написати свій детектив, а не давати вказівки автору, кого й в якій кількості вбивати).
Не раджу читати скептикам, які не вірять, що українські розвідники, окрім відваги й гострого розуму, мають чудову освіту, непогані статки, багато читають, говорять іноземними мовами й неперевершено кохаються.
Нічого не можу сказати про зброю, з якої постійно стріляють і вбивають, і про транспорт, до якого вдаються під час погонь. Тут я — не спеціаліст. Але можу сказати про кухню: герої їдять смачно, з апетитом, особливо смакують їм пампухи й вареники з вишнями.
Важко писати про враження від детективу і при тому не наспойлерити.
Уточню лише, що Офелія – червона не тому, що вона – кривава. Хоча, можливо, саме тому, що вона – кривава вона й червона.
Ну, і цитата, яка сподобалася: «Ворог може завербувати навіть твою рідну матір. Натиснути на слабинку і завербувати. Не довіряй нікому! Особливо тим, кому завше довіряєш….»