Сьогодні, 18 січня, в Україні — день пам’яті з нагоди 75-ї річниці початку примусового вивезення українців до Німеччини.
До початку німецько-радянської війни керівництво Німеччини не планувало використовувати робочу силу з окупованих територій СРСР (зокрема, з України).
Навпаки, розроблялися схеми масового винищення мільйонів місцевих жителів і німецької колонізації захоплених земель.
Провал «бліцкригу», необхідність позиційних бойових дій і мобілізації все більшої кількості німецьких селян і робітників змусили Гітлера частково змінити плани і піти на використання трудових ресурсів з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху.
Агітаційна компанія нацистів в Україні почалася взимку 1942 року, в розпал голодної зими. Добровольцям обіцяли гідну заробітну плату, гаряче харчування та догляд за рідними на час перебування працівника в Німеччині.
Перший ешелон з 1 117 робітниками-фахівцями відправився з Харкова до Кельна 18 січня 1942 року, другий — 21 січня в Бранденбург.
Вивіз трудових ресурсів з Києва почався 22 січня 1942 року, коли в Німеччину були відправлені 1,5 тис.осіб. А 24 лютого перший поїзд відбув зі Сталіно (Донецьк).
Особливістю початкових німецьких трудових наборів була чітка спеціалізація робітників за професіями — перевага віддавалася чоловікам зі спеціальністю будівельників, металургів, гірників, а також їх здебільшого добровільний характер.
Досить швидко ситуація почала змінюватися, адже Німеччину вже не задовольняла кількість лише добровольців.
З весни 1942 року нацисти почали масові облави на місцеве населення із залученням поліції і солдатів вермахту. Запроваджена система з обіцянок, соціального тиску і грубого терору дала їм можливість депортувати з окупованих східних територій понад мільйон цивільних робітників, більшість з яких (714 тис.) були вихідцями з України.
За 1941-1944 загальна кількість остарбайтерів становила 2,8 мільйона чоловік, у тому числі 2,2 мільйона українців. Більшість остарбайтерів працювали на приватних підприємствах. У Німеччині вони жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-поліцейських спецслужб. Остарбайтери були зобов’язані носити нашивку темно-блакитного і білого кольорів з написом «ОST» ( «Схід»), яка повідомляла німцям, що ці люди — робочі зі сходу, і знижувала їх в правах. Заробітна плата становила 30% плати німецького робітника, велика її частина йшла на оплату харчування та житла. За спробу втечі остарбайтери каралися смертю або ув’язненням в концтаборі.
Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі в 1946 році визнав примусову працю іноземців, який використовували в нацистській Німеччині, злочином проти людяності і порушенням норм міжнародного права.
У 1994 році німецький уряд виділив значні матеріальні засоби для компенсації колишнім остарбайтерам. Суми виплат українцям при цьому були в п’ять разів менше, ніж, наприклад, полякам. У 2006 виплати були припинені.
Сьогодні у зв’язку трагічної річницею примусового вивезення українців до Німеччини відбудеться ряд заходів, організований Українським інститутом національної пам’яті разом з Інститутом історії НАН України та Національним музеєм історії України у Другій світовій війні.
