Польська влада критикує Україну за її історичну політику. Про це пише Євген Магда для ZAXID.NET і польського часопису Nowa Europa Wschodnia.
Ярослав Качинський нещодавно заявив в інтерв’ю виданню Gazeta Polska, що попередив Петра Порошенка: «Україна з Бандерою до Європи не увійде». У тому ж дусі висловився польський президент Анджей Дуда.
Позиція польських лідерів дещо суперечлива – адже три роки тому той же Качинський без жодного примусу кричав на Євромайдані «Слава героям!». А Дуда був єдиним президентом іноземної держави, котрий торік з’явився на урочистостях з нагоди 25-ї річниці незалежності України, демонструючи таким чином свою довіру до влади в Києві. Окрім того, не варто забувати, що «менторські» заяви політиків з «Права і Справедливості» на адресу українців пролунали в той час, коли на Донбасі знову загострився конфлікт. Через це могло виникнути враження, що таким чином Варшава має намір приперти Київ до стінки.
Все вказує на те, що ці заяви призначалися передовсім для польської аудиторії, вони є намаганням догодити виборцям. Проте ПіС – як стверджують польські соціологи – не мав би чогось боятися. Партія впевнено домінує в опитуваннях громадської думки, і грудневі протести не відбилися на її популярності.
Цікаво, що Качинський говорив про українську історичну політику, перебуваючи саме в Підкарпатському воєводстві, яке межує з Україною. Саме там нещодавно пройшов Форум Європа-Україна: подія, на яку відкинула тінь проблема з мером Перемишля Робертом Хомою. Служба безпеки України ухвалила рішення не впускати його на територію України, польські політики заступилися за Хому на знак солідарності, СБУ здалася, а польські лідери вирішили посилити тиск на Київ.
Логіка останніх кроків залишається незрозумілою, адже Польща і Україна є стратегічними партнерами, країни підтримують добрі відносини. Близько мільйона українських громадян живуть сьогодні в Польщі – працюють, вчаться. Це дозволяє польським політикам стверджувати на форумах Європейського Союзу, що вони приймають біженців зі сходу.
«Історична» атака Качинського й Дуди, скоріш за все, додасть їм кілька пунктів симпатії серед виборців правиці. Але ці політики не беруть до уваги кількох чинників. Величезна кількість українських історичних документів перебуває в архівах Москви, а звідти легко ними маніпулювати і провокувати суперечки. Закликаючи Київ дистанціюватися від УПА, Варшава, по суті, змушує українців звернутися до радянських героїв, котрі, можливо, народжені над Дніпром, але боролися під червоними прапорами. Я не заперечую відповідальності українських повстанців за вбивства поляків на Волині 1943 року. Але ми не повинні забувати, що на офіційному рівні кати Армії Крайової, котрі вбивали українців у Павлокомі й Сагрині, так і не були названі катами.
Складається враження, що польська влада, накручена справою Хоми і нападами на польські пам’ятники в Україні, вирішила у стосунках з Києвом відійти від ролі його адвоката і замість того стати прокурором. Проте глорифікація Бандери в Україні не є настільки масовою, як захоплення багатьох поляків особами, котрі мають до українців дуже неоднозначне ставлення. Окрім того, країна, яка вже третій рік веде війну з Росією, навряд чи захоче капітулювати перед словесними атаками західного сусіда.
Водночас той факт, що Варшава перестає бути нашим адвокатом, дає шанс на те, що двосторонні відносини стануть більш партнерськими. Утім це буде можливо тільки за однієї умови: фундаментом відносин між нашими народами має стати принцип «Пробачаємо й попросимо пробачення». В іншому разі на конфлікті поляків з українцями скористається не хто інший, як Росія.
Читайте також:
1 thought on “Польща: від адвоката до прокурора”