4 березня 1949 року народвися легендарний український композитор і поет Володимир Івасюк.
Про це повідомляє Портал «Будь у курсі» з посиланням на Укрінформ.
Він був одним із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. А ще український Орфей був професійним медиком і скрипалем, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі. Мав він і талант художника, був неординарним живописцем і фотографом (щоправда, сам не любив фотографуватися).
Загинув молодим за нез’ясованих обставин у Брюховицькому лісі поблизу Львова. Офіційна версія – самогубство.
Звання Героя України отримав посмертно – через 30 років після своєї трагічної смерті. Володимира Івасюка пам’ятають ті, хто любить українську пісню, а його «Червона рута» і «Водограй» стали музичними брендами нашої країни, на яких виросло не одне покоління артистів і слухачів.
За спогадами сучасників, Івасюк був надзвичайно м’якою, лагідною людиною. І доброю. Ця лагідність і доброта світилася в його очах. Мав дивовижний талант спілкування, тож люди радо відкривалися йому назустріч.
«Він був романтичний, розумний. З ним завжди було цікаво. Ніколи не пив горілки – тільки трохи шампанського», — згадує одна з приятельок Івасюка.
Народився Івасюк у Кіцмані, жив у Чернівцях, Львові, часто бував у Києві. У столиці митець відвідував родини Рибчинських та Миколайчуків. Іван Миколайчук був його земляком, разом з дружиною Марічкою мешкав на Березняках (то була легендарна квартира, скільки українських митців у ній перебувало!) Коли збиралися разом – співали буковинські пісні. Миколайчук мріяв зняти фільм за казками Буковини, і щоб музику написав Івасюк – та не судилося…
Як згадує Юрій Рибчинський, Володимир Івасюк після закінчення консерваторії планував переселитися в Київ. Зізнавався, що у Львові йому погано. У Києві в нього були віддані друзі, але були також і недоброзичливці – особливо агресивно сприйняла молодого митця Спілка композиторів: тодішні «метри» вважали свої позиції панівними і непорушними. А тут з’являється якийсь хлопчисько з Західної України зі своїми «Червоною рутою» і «Водограєм», і через декілька днів його пісні співає вся країна. Звісно, «метри» аж волосся на собі рвали від заздрощів.
Але в Київ Івасюк так і не переїхав. Не встиг. За декілька днів після розмови на київському Хрещатику з Рибчинським його не стало. Хтось вважав (і вважає) його смерть політичним убивством через те, що не хотів писати «совєцьких» пісень, хтось – убивством через жінку, а хтось – самогубством на ґрунті нещасливого кохання.
Як би там не було, цю таємницю Івасюк забрав із собою. Натомість нам залишив свої невмирущі легкокрилі пісні – у них простір, радість і надія. Те, без чого не проживеш.