12 травня 1936 року народився Іван Степанович Марчук – український художник, народний художник України, лауреат премії ім. Тараса Шевченка.
Про це повідомляє Портал «Будь у курсі» з посиланням на Укрінформ.
В доробку майстра майже чотири тисячі робіт, виконаних дев’ятьма видами техніки (авторство деяких належить лише йому).
2007 року він потрапив до рейтингу 100 найвизначніших геніїв сучасності, який уклала британська газета The Daily Telegraph.
Це сьогодні Іван Марчук визнаний майстер полотна і пензля, а були часи, коли його мистецтво в Україні не визнавали. До Спілки художників України Марчука прийняли лише в 1988 році, щоправда, без його ж таки відома. Того ж року митець залишив Україну і поїхав до США.
В еміграції Марчук прожив 12 років – мешкав переважно у США, хоча їздив і в Австралію, Канаду. Але на чужині художник не прижився – йому, мешканцю патріархального Києва, що любить ходити повз віковічні липи на Пушкінській і відвідувати навесні та влітку рідну Тернопільщину, мабуть, чогось бракувало в далеких краях. Після терактів у США 11 вересня 2001 року художник повернувся в Україну.
«Україна для мене найпрекрасніша земля в світі», — зізнається Іван Марчук, хоча й бідкається, що скільки не їздив по світах, а такого безладу і стільки сміття ніде не бачив.
Іван Марчук народився в селянській родині. Сім’я жила бідно, крім Івана було ще три дочки. Вся надія була на нього, а він подався в художники. Після школи поступив у Львівське училище декоративно-прикладного мистецтва, згодом закінчив Львівський інститут. Працював художником на меблевій фабриці, малював афіші в кінотеатрі «Львів».
Свій власний стиль він відкрив (віднайшов) у собі у 1965 році – мешкав тоді в Києві, працював в Інституті надтвердих матеріалів.
Мучився, що не має власного почерку, що весь час наслідує когось, але одного разу сталося диво: «Шлюзи моєї внутрішньої скутості прорвало, я не встигав фіксувати все, що мене переповнювало, — згадує художник. – Шкодував, що можу працювати тільки однією рукою, хотілося зробити одразу і те, і інше… Такий поток пішов! Звідки він – не знаю, але це був потік свободи…»
Відтоді з’явився той «марчуковський» стиль, який ні з яким іншим не сплутаєш.