23 липня 2014 р. бою за звільнення Лисичанська героїчно загинув полковник Радієвський з бійцями

23 липня 2014 року під Лисичанськом героїчно загинули генерал-майор Олександр Віталійович Радієвський (1970-2014), полковник Павло Леонідович Сніцар (1976-2014) та солдат Ігорь Олександрович Коцяр (1994-2014).

Про це повідомляє Портал «Будь у курсі» з посиланням на Укрінформ.

Тоді бої за Лисичанськ були найзапеклішими.

Із травня по червень 2014 року місто перебувало під контролем проросійських бойовиків, які проголосили так звану «Лисичанську Народну Республіку».

Під пекучим сонцем українські військові проводили наступальну кампанію по звільненню населеного пункту. Активну участь у визволенні міста брали і сили Національної гвардії України.

Того дня підрозділ нацгвардійців потрапив у засідку на мосту. В складі підрозділу був і комбриг Радієвський. Їх групу намагалися вивести з-під обстрілу терористів. Зав’язався бій. Цей бій став останнім для комбрига Радієвського, комбата Сніцаря та солдата Коцяра.

Згодом Президент своїм Указом за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час конфлікту на Сході нашої держави нагородив цих військовослужбовців орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

У травні 2015 р. у Кіровограді, біля входу до військового містечка підрозділу, яким командував Павло, урочисто відкрито меморіальну дошку на його честь, а поблизу м. Сєвєродонецька — памятник на місці загибелі генерал-майора О. Радієвського, полковника П. Сніцара та солдата І. Коцяра.

 

Олександр Віталійович Радієвський народився 9 травня 1970 року в місті Кривий Ріг на Дніпропетровщині. Він рано втратив батьків виховувався бабусею та дідусем. Лідерські якості майбутній офіцер виявляв уже під час навчання у Криворізькій середній школі №104. 1991 р. закінчив Владикавказьке вище військове командне училище МВС СРСР. Ще курсантом йому випало брати участь у припиненні міжетнічних конфліктів у «гарячих точках» колишнього СРСР – Закавказзі й Середній Азії. А далі він упевнено підіймався щаблями офіцерської кар’єри, у 1991 — 1998 рр. пройшовши шлях від командира патрульного взводу до начальника штабу — заступника командира патрульного батальйону сімферопольської окремої бригади військ внутрішньої та конвойної охорони МВС України.

Після закінчення 1998 р. 1-го факультету (магістратури) Академії Прикордонних військ України Олександр Віталійович пройшов у дніпропетровському спеціальному моторизованому полку міліції внутрішніх військ МВС шлях від командира батальйону до командира частини, з серпня 2011-го очолив криворізьку окрему спеціальну моторизовану бригаду міліції Центрального територіального командування ВВ МВС. У жовтні 1999 р. був відзначений медаллю «Захиснику Вітчизни», у листопаді 2004 р. – медаллю «За військову службу Україні», у березні 2009-го – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Людина обов’язку й честі, мужній та професійний командир, завжди доброзичливий і уважний до співрозмовника – так згадують про Олександра Віталійовича його колеги. Він був вимогливим командиром, але дуже уважним до нагальних проблем підлеглих, і з особливою турботою ставився до воїнів строкової служби. Його улюбленим прислів’ям було: «Солдата треба не жаліти, а берегти!».

Висновок останньох пройденої ним атестації: «Займаній посаді відповідає, доцільно зарахувати в резерв для висунення на посаду першого заступника начальника управління територіального командування – начальника штабу».

Полковник Радієвський мав неабиякий авторитет серед підлеглих – насамперед тому, що йшов у бій попереду них, зокрема, особисто очолював спецоперації зі знешкодження блокпостів терористів на підступах до населених пунктів Миколаївки, Семенівки, Слов’янська. У районі антитерористичної операції на чолі з’єднання (навесні 2014 р. перетвореного у окрему бригаду охорони громадського порядку Центрального оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України) він провів загалом два з половиною місяці. Після проведення ротації особового складу невдовзі вдруге повернувся в зону бойових дій, куди був направлений і старший з його синів — командир роти іншої військової частини НГУ лейтенант Андрій Радієвський…

15 липня 2014 р. Указом Президента за особисту мужність та самовідданість полковник Олександр Радієвський був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

А за день до загибелі Олександр Віталійович відчув чи не найвище щастя професійного військового: на центральній площі щойно визволеного Сєвєродонецька зібрався великий натовп місцевих жителів з українськими прапорами. І коли втомлений, але щасливий полковник Радієвський оголосив, що місто вільне від терористів, йому влаштували справжню овацію. Люди вітали визволителів, обнімали й цілували їх, хором скандували: «СПА-СИ-БО!», пригощали солодощами, запрошували до себе в гості. Проте на полковника Радієвського чекали нові бої, і він не дуже переймався лаврами тріумфатора…

 

Уродженець Кіровоградщини, Павло Леонідович Сніцар розпочав понад 21-річний службовий шлях солдатом строкової служби. 1997 р. закінчив окремий факультет внутрішніх військ МВС Академії Прикордонних військ України, протягом понад 10 років командував стрілецьким батальйоном криворізької окремої спеціальної моторизованої бригади міліції Центрального територіального командування ВВ МВС. Під час подій Революції Гідності, у грудні 2013 — лютому 2014 рр. виконував завдання з охорони громадського порядку на вулицях столиці.

А потім почалася «неоголошена війна», на якій комбат на чолі підлеглих перебував з червня 2014 р., зустрівши у районі АТО 10 липня своє 38-річчя. 23 липня, під час боїв за визволення Лисичанська, намагаючись вивезти з-під обстрілу терористів поранених бійців НГУ та ЗСУ, серед яких був і його командир полковник Олександр Радієвський, Павло Леонідович дістав смертельне поранення в голову…

Наказом командувача Національної гвардії України підполковнику Сніцару присвоєно військове звання полковника (посмертно), він зарахований навічно до списку особового складу управління стрілецького батальйону криворізької окремої бригади охорони громадського порядку НГУ.

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Рішенням виконкому Кіровоградської ради від 26 серпня 2014 р. нагороджений відзнакою «За заслуги 2 ступеня» (посмертно).

 

Ігор Олександрович Коцяр yародився 19 березня 1994 р. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області. Під час навчання у Дніпропетровській спеціалізованій школі з поглибленим вивченням туристично-краєзнавчих дисциплін №119 Ігор захоплювався спортивним туризмом, виборював призи на конкурсах краєзнавців. 2013 р. закінчив Дніпропетровське професійно-технічне училище №17 (за спеціальністю «столяр»), восени того ж року був призваний на строкову військову службу, яку проходив у криворізькій окремій спеціальній моторизованій бригаді міліції внутрішніх військ МВС.

Під час подій Революції Гідності, взимку 2013 — 2014 рр. виконував завдання з охорони громадського порядку на вулицях столиці, діставши при цьому поранення.

Вже як військовослужбовець Національної гвардії України, у складі підрозділу понад місяць брав участь у антитерористичній операції на Донбасі, виявивши мужність, сумлінність, доброзичливість до товаришів, вірність Військовій присязі. 23 липня, під час боїв за визволення Лисичанська, дістав смертельних поранень…

У травні 2015 р. поблизу м. Лисичанська урочисто відкрито памятник на місці загибелі генерал-майора О. Радієвського, полковника П. Сніцара та солдата І. Коцяра.

25 липня 2015 р. память про Ігоря увічнена меморіальною дошкою на будівлі у Кривому Розі, де розташовано його підрозділ. Ще одну меморіальну дошку урочисто відкрито 3 вересня на будівлі Дніпропетровскої спеціалізованої школи з поглибленим вивченням туристично-краєзнавчих дисциплін №119, у музеї якої відкрито експозицію, присвячену Ігорю.

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Наказом командувача Національної Гвардії України відомчою відзнакою «Мужність, честь, закон» (посмертно).

Наказом командувача Національної гвардії України зарахований навічно до списку особового складу 1-ї патрульної роти криворізької окремої бригади охорони громадського порядку НГУ.

 

Джерело: Книга пам’яті полеглих за Україну

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *